Проблема адекватності в перекладі.

Струк Т.В.

Перекладна книга у свідомості читача займає місце оригіналу і є в новому мовному середовищі самостійним твором. У певному сенсі, перекладач знаходиться в тій же ситуації, що і письменник, і не відрізняється від нього. Однак, багато двомовних письменників відзначали, що, коли їм доводилося виступати в ролі перекладачів своїх же творів, вони фактично не перекладають його, а неначе пишуть твір заново, приймаючи до уваги нового читача. Таким чином, письменник, вставши на місце перекладача, створює "новий оригінал".

Ми завжди ставимо перед перекладачем дві протилежні вимоги:

По-перше перекладений текст повинен бути максимально близьким до тексту оригінального.

Кожен практикуючий перекладач художньої літератури має свої методи передачі стилю й епохи автора, але майже усі вони висловлюють схожу думку: хороший переклад - це непомітний переклад. "Перекладач віддає автору себе, цілком розчиняючись у творі. Якщо перекладач, образно кажучи, не вб'є в собі себе, як іконописець убиває в собі живописця, він не зможе працювати" (Н.Трауберг, 2001). Чим краще перекладач робить свою справу, тим менше він помітний. Особливістю творчої особистості перекладача є прагнення виявити не себе, а автора.

Друга вимога до перекладача, що суперечить першій, - це вимога, щоб сприйняття перекладу людиною іншої культури повинне бути максимально близьким до сприйняття оригіналу людиною культури первинної.

Для творів художньої літератури вплив на читача залежить від літературних достоїнств тексту. Прочитавши в перекладі твори Шекспіра чи Діккенса, читач повинен відчути силу літературного таланта автора оригіналу, зрозуміти, чому в себе на батьківщині він вважається великим драматургом, письменником чи поетом. Якщо перекладачу вдалося цього досягти, можна говорити про адекватне відтворення оригіналу. Поняття адекватності може трактуватися по-різному. Одні вважають важливою відповідність духу рідної мови і звичкам вітчизняного читача, інші наполягають, що важливіше привчити читача сприймати інше мислення, іншу культуру - і для цього йти навіть на насильство над рідною мовою. Виконання першої вимоги веде до вільного перекладу, виконання другої - до перекладу дослівного, буквального.

Для Заходу характерний дослівний переклад, що несе інформативну функцію і переклад, навіть художній, не вважається там мистецтвом. Заради збереження букви перекладу західні перекладачі найчастіше перекладають вірші прозою, а ми виступаємо, таким чином, у якості не перекладачів, а письменників, що на своїй мові заново пишуть твори того чи іншого автора. Творчий перекладач прагне знайти і відтворити аналогічну стилістику в рамках іншої мови.

Для досягнення цієї мети можуть використовуватися різні способи, по суті, багато перекладачів вважає, що в даному випадку мета виправдує засоби.

Наприклад, назва роману Г.Манна "Professor Unrat" була перекладена на російську буквально "Професор Унрат". Мова в романі йде про шкільного вчителя на прізвисько Унрат, що у німецькій мові будується на грі слів: прізвище вчителя Рат, прізвисько Унрат, що значить "нечистоти", у буквальному перекладі назви гра слів відображена не була. Цей переклад перевидавався багато разів, поки новий перекладач не запропонував своє рішення. "Professor" він перевів як "учитель", тобто відбив професію героя, а прізвисько утворив за змістом і по ситуації, назвавши його цілком російським, емоційно забарвленим словом "гнус". Довелося переробити і прізвище вчителя, прізвище Рат було змінене на Нус - німецьке слово, безглузде по-російськи, але змінене в прізвисько, воно стало гранично емоційним для читача перекладу. Довгий час йшли суперечки навколо можливості такого перекладу, однак зараз, як правило, роман Г.Манна видається тільки під цією назвою. Звичайно, перекладач йшов на ризик, але читацьке сприйняття підтримало його. (П.Топер, 1998).

Володимир Муравйов, перекладач з англійської, у перекладах якого ми читаємо О'Генрі, У.Фолкнера, Ф.С.Фіцджеральда, писав: "Переклад повинен бути не правильним, а адекватним. Я без усяких коливань заміню в перекладі слово "стіл" на "стілець", якщо того зажадає адекватність. Я ж не повідомляю про те, що написано в тексті, а намагаюся відтворити сам текст". Успіх перекладача художньої літератури, як відомо, буде залежати не тільки від близькості його перекладу до оригіналу, але і від естетичної сили перекладу. Як говорить відомий у перекладацьких колах афоризм "Переклади як жінки: якщо вірні, то некрасиві, а якщо красиві, то невірні". (Мойсей Сафір). У талант перекладача входить здатність домогтися в нових умовах того ж враження, що оригінал робив у своїх умовах. Тому оцінка якості перекладу (крім відверто непрофесійних) не може бути однозначною. Вона залежить від розуміння творчої індивідуальності перекладача і його творчої установки. Якщо взяти хоча б такий простий момент, як особисті відчуття від прочитаного, то ні про яку точність перекладу не можна говорити. Допустимо, дві людини беруться перекласти що-небудь дійсно нетривіальне. Навіть якщо обоє досконало володіють обома мовами (оригіналу і перекладу) буде долучатись щонайменше різне розуміння тексту, навіть більше, одна і та ж людина по-різному розуміє те, що вона читає в різні періоди життя. Тоді можна говорити просто про вдалий переклад - текст, що викликає схожі емоції в людини, що має можливість прочитати те ж саме в оригіналі. На мій погляд, від перекладу варто чекати, у першу чергу, задоволення як від самостійного твору. Переклад повинен цінуватися нарівні з оригінальною творчістю, а діяльність перекладача - нарівні з діяльністю автора.

Список використаної літератури:

1. Чуковский К., Федоров А. Искусство перевода, Л., 1930;

2. Калашникова Е., Владимир Муравьёв: "Нет хороших и плохих переводчиков, есть удачные и неудачные переводы". Русский журнал (Круг чтения) 4 июня 2001 г. www.russ.ru.

3. Калашникова Е., Наталья Трауберг: «У нас немыслимо много людей без ремесла» «Русский журнал» (Круг чтения) 4 июня 2001г. www.russ.ru.

4. Топер П. Перевод и литература: творческая личность переводчика. «Вопросы литературы», №6, 1998.