Правильний
підбір синонімів, адекватність вихідного і перекладеного тексту —
передумова професійного і влучного перекладу.
Шаповал О.Л.
Переклад
традиційно і з повним правом розглядають як один із найважливіших
шляхів взаємодії національних культур, як дієвий спосіб
міжкультурної комунікації. Метою будь-якого перекладу є
необхідність донести до читача, який не володіє мовою оригіналу і
ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти – означає
точно и повно висловити засобами однієї мови те, що вже висловлено
засобами іншої мови в нерозривній єдності змісту і форми. Між
словами в мові спостерігаються різного роду зв’язки. Ці зв’язки
діють не ізольовано один від одного, а тою чи іншою мірою
обумовлено. Беручи до уваги складність всієї системи зв’язків, для
вивчення, як правило, береться той чи інший вид зв’язків між
словами і розглядається у можливій ізоляції від інших
взаємозв’язків. Предметом розгляду в даному випадку є синонімічні
зв’язки і слова, відношення між якими обумовлені даними зв’язками,
тобто, ми розглядатимемо синоніми.
Ще древні греки, поглиблено вивчаючи
синоніми, прийшли до висновку, що в них міститься багатство мови:
багатоманітність думок в словах і розмаїтість висловів.
Римські вчені усвідомили не лише
подібність слів-синонімів, але й їх відмінність. Так, наприклад, в
працях римських мовознавців знаходимо наступну думку: “Оскільки
різні предмети реальності мають різні назви – або точніші, або
гарніші, або виразніші, або приємніші на слух, - то всі вони
повинні бути не тільки відомі, але й напоготові і, так би мовити,
під рукою, щоб, коли вони знадобляться мовцеві, можна було б
відібрати з них найвлучніші і найкращі”.
Російські мовознавці ХІХ століття
розглядали синоніми як доказ багатства мови, як засіб уникнення
повторів, досягнення рими, поліпшення складу і стилістичної
диференціації. “Поняття про річ висловлюється словами, проте, якщо
кожну річ розглядати зі всіх боків, у відношенні і зв’язку її з
іншими предметами реальності, то і поняття про неї можуть мати
різні способи висловлення, а ці вирази - різний ступінь значення,
подібно до того, як один колір може мати найрізноманітніші
відтінки. Ґрунтуючись на даному принципі розгляду речей і виникли
синоніми... В жодній мові немає синонімів, що висловлюють одне і те
саме обмежене значення. Калайдович в своїй праці «Опыт словаря
русских синонимов» стверджував: “Якщо б існували однозначні
синоніми, то мова, - найперший засіб повідомляти свої думки іншому,
- була б занадто складною для пам’яті, оскільки тільки слух
відчував би різницю подібних за значенням слів, а розум не міг би
осягнути ні сили висловлення, ні зв’язку багатьох значень, ні
різноманітних відмінностей одного і того ж поняття... Синоніми, що
містять в собі тотожне значення, повинні були б зникнути із вжитку
як непотрібні; проте, ми спостерігаємо протилежне: всі синоніми
вживаються в мові. Це і є доказом відмінності їх змісту”[1].
Таким чином, під синонімами
розуміють мовні одиниці або структури, які відрізняються формально,
проте мають подібне або однакове значення і, тому, співпадають в
корні значення. Синоніми, позначаючи одне явище дійсності,
зазвичай, називають його по-різному – наприклад, виділяючи в
предметі, що називається, різні його властивості, або
характеризуючи даний предмет з різних точок зору. Саме тому
синоніми, позначаючи один і той самий предмет чи поняття, як
правило, не є по відношенню одне до одного абсолютно ідентичними
словами, як з точки зору семантики, так і з точки зору своїх
емоційно-стилістичних властивостей. Вони майже завжди відрізняються
одне від одного 1) певними відтінками лексичного значення, 2)
емоційно-експресивним забарвленням, 3) приналежністю до певного
мовного стилю, 4) областю вживання, 5) здатністю поєднуватись з
іншими словами тощо. Як правило, відмінність між синонімами
спостерігається одночасно за декількома ознаками.
Як бачимо, синоніми, називаючи один
і той самий предмет реальності, завжди відрізняються. Проте, ці
відмінності обов’язково передбачають їх номінативну єдність, яка
визначає основну ознаку синонімів, - можливість заміни одного слова
іншим в певному контекстуальному оточенні.
Як вже неодноразово зазначалось,
синоніми відрізняються за своїм звучанням, структурою і
походженням. Проте, в мовній системі можна спостерігати і такі
синоніми, які на даний момент не повністю відрізняються за своїм
значенням і відношенням до контексту. Вони називаються абсолютними
синонімами або лексичними дублетами. Ульманн класифікує ідентичні
семемні відносини поняттям “дійсні” синоніми.[2] Аммер відстоює
думку, що в розумінні повної контекстуальної взаємозамінності немає
“дійсних”, говорячи іншими словами “абсолютних” синонімів. Їх
існування в мові оправдане лише її розвитком і, як правило, вони
являють собою тимчасове явище. Найчастіше подібні синоніми існують
як паралельні наукові терміни (порівняйте: лінгвістичні терміни:
орфографія – правопис, номінативний – називний, фрикативний –
щілинний, медичні терміни: офтальмолог – окуліст, стоматолог –
зубний лікар, педіатр – дитячий лікар, унілатеральний –
односторонній, генітальний – статевий, дітородний, гліома –
пухлина, оваріальний – яєчниковий, пневмонія – запалення легень і
т.д.). Такі синоніми не є типовим явищем в будь-якій мові, а,
зокрема, в німецькій, тому що навіть синонімічні дублети типу
„Telefon-Fernsprecher“ (телефон), „Auto-Kraftwagen“ (автомобіль/
транспортний засіб), „importieren-einfьhren“ (імпортувати /ввозити)
і багато інших, тобто термінологічні дублети, які увійшли у вжиток
в результаті пуристичної діяльності в історії німецької мови, не є
взаємозамінними, хоча вони і стосуються одного предмета реальності.
З часом абсолютні синоніми, якщо вони не зникають, залишаються в
мовному побуті, диференціюються, розповсюджуються і розрізняються
за семантикою, стилістичними ознаками або областю вживання і т.д.,
перетворюючись в синоніми в прямому значенні цього слова
(наприклад, голова – глава, вірити – вірувати) або в слова, які на
даному етапі більше не перебувають у синонімічних відносинах.
Необхідно враховувати, що в багатьох випадках в синонімах
спостерігають незначні, ледве вловимі відмінності. Мова не терпить
“тотожних” слів і виразів. Таке слово чи словосполучення або
набуває іншого значення, стилістичного забарвлення, або цілком
зникає із вжитку. Тому при вживанні і виборі слів необхідно
пам’ятати про найтонші стилістичні забарвлення, область вживання
тих чи інших термінів, особисте ставлення і оцінку мовця.
Синонімія – це позначення зв’язків
між синонімами. Яскрава синонімія сучасної мови, незалежно
української, чи німецької – є одним з багатьох доказів її
словникового багатства. Вона дає можливість висловити детальну
оцінку думки, можливість урізноманітнити мову, робить мовлення
більш образним, дієвим і виразним. Синонімія – явище завжди глибоко
національне, вона утворюється в різних мовах різними шляхами. В
українській мові, як більшою мірою і в німецькій, синоніми
з’явились в результаті утворення нових слів на основі існуючого
словникового матеріалу, в результаті поповнення словникового запасу
за рахунок лексики територіальних чи професіональних діалектів,
частково також жаргонів, або в результаті засвоєння іншомовних слів
з лексики інших мов.
Синоніми є показником розвиненості
мови, її багатства, гнучкості, вони сприяють урізноманітненню
висловлення думок; відображають національну специфіку мови, її
самобутність. Наявність синонімів в мові допомагає різноманітити і
прикрасити мову, уникаючи стомлюючих повторень. Оскільки синоніми
вирізняються своїми функціями в мові і мовленні, вони потребують
особливого підходу в процесі перекладу з однієї мови на іншу.
Переклад синонімів являє собою
самостійну і достатньо складну проблему. Вона є актуальною,
оскільки практика показала, що при опрацюванні текстів іноземною
мовою, перекладачі часто стикаються з труднощами в процесі пошуку
влучних синонімів. Значну допомогу при пошуку відповідних синонімів
пропонують різноманітні синонімічні словники. Справжній перекладач
повинен вміти дуже швидко підібрати до будь-якого іноземного слова
синонім, що збільшує його словниковий потенціал.
Ще одною чи не найважливішою
проблемою є “адекватність” або “еквівалентність” вихідного і
перекладеного тексту. Заміняючи в процесі двомовного спілкування
текст-оригінал, чи, як прийнято говорити в перекладознавстві,
вихідний текст, перекладеним текстом, перекладач тим самим
нейтралізує лінгво-етнічний бар’єр, який розділяє різномовних
партнерів і надає їм можливість мовного спілкування, яке можна
порівняти з можливістю спілкування в рамках одномовної комунікації.
При переході до соціально-особистісних бар’єрів додається ще й
лінгво-етнічний бар’єр – розбіжність в мовах, закономірностях їх
функціонування, культурах мовних партнерів. Завдання перекладача
полягає саме в тому, щоб нейтралізувати саме цей - лінгво-етнічний
бар’єр. Таким чином, в процесі перекладу перекладач нейтралізує
лише ті перешкоди на шляху ефективної мовленнєвої комунікації
різномовних учасників спілкування, які є наслідком їх приналежності
до різних лінгво-етничних колективів. Перекладач ні в якому разі не
повинен руйнувати соціально-групові або індивідуально-особистісні
бар’єри. Він також зобов’язаний притримуватись змісту і форми
вихідного тексту і докладати всіх зусиль, щоб відобразити їх у
перекладеному тексті, але в той самий час занадто не прив’язуватись
до тексту-оригіналу.
Тепер підіб’ємо підсумки
вищесказаного стосовно вимог до тексту перекладу. Максимально
можлива (але яка не виливається в буквалізм) семантично-структурна
близькість вихідного і перекладеного текстів дозволяє:
- максимально зберегти в перекладі
ідентичність авторської думки;
- збільшити діапазон адекватного
заміщення вихідного тексту перекладеним;
- підвищує об’єктивність процесу
перекладу і перекладацького рішення.
Які ж умови адекватності в
перекладі, за яких текст, написаний одною мовою визнається
адекватним текстові іншою мовою? Розрізняють три основних
вимоги:
- вихідний і перекладений текст
повинні володіти (відносно) рівнозначними
комунікативно-функціональними властивостями;
- в семантико-структурному
відношенні вихідний і перекладений текст повинні бути максимально
аналогічними;
- при наявності всіх “компенсуючих”
відхилень між вихідним і перекладеним текстом, не повинні виникати
недопустимі в перекладі семантико-структурні розбіжності.
Заради повноти, необхідно додати, що
непереборність розбіжностей національно і культурно обумовлених
факторів ціннісної орієнтації різномовних партнерів в окремих
випадках може певною мірою “компенсуватись” в письмовому перекладі
коментаріями і примітками перекладача, якими знову ж таки не бажано
зловживати.
Список
літератури:
1. П. Калайдович, Опыт словаря
русских синонимов. Предисловие, М., 1818
2. I.A. Ebenhard Synonymisches
Handwцrterbuch der deutschen Sprache. Leipzig, - 1910
3. I. Filipec Zur Theorie der
lexikalischen Synonyme in synchronischer Sicht. In : WZ der Karl –
Marx – Universitдt Leipzig. Gesellschafts – und
sprachwissenschaftliche Reihe, - 1968.
4. Der GroЯe Duden. Sinn- und
sachverwandte Synonymwцrterbuch. Sinnverwandte wцrter und
Wendungen. Bd. 8. Mannheim,-1972
5. Der GroЯe Duden. Das
Bedeutungswцrterbuch. Wortbildung und Wortschatz. Bd. 10. Mannheim,
-1985
6. Th. Schippan Lexikologie der
deutschen Sprache. Tьbingen,-1992
7. St. Ullmann Grundzьge der
Semantik. Die Bedeutung in sprachwissenschaftlicher Sicht. Deutsche
Fassung v. S. Koopmann. Berlin, - 1967.
--------------------------------------------------------------------------------
[1] П. Калайдович, Опыт словаря русских синонимов. Предисловие, М.,
1818, стор. 14-15.
[2] Ullmann St.
Grundzьge der Semantik. Die Bedeutung in sprachwissenschaftlicher
Sicht. Deutsche Fassung v. S. Koopmann. Berlin, - 1967. С.
102
|
