Перцепція та продукція в перекладі.

Гергелі П.А.

Об’єкти перекладу: вербальна та позавербальна складові тексту. Виконання перекладу починається з перцепції і набуває закінченого вигляду в процесі довербального та вербального оформлення перекладу. Перцепція є інструментом, який по всіх згаданих аспектах сприяє створенню внутрішньої (“віртуальної”) моделі готового перекладу, але без визначення її позиції на смузі індивідуальних (іноді – підсвідомих) асоціацій мовця (та реціпієнта) не завжди дозволяє досягти бажаного результату. Відпрацювання
формального та емоційно-експресивного аспектів живого синхронного перекладу передбачає посилене вивчення індивідуальних психологічних особливостей адресата/реціпієнта готового перекладу та розширення факторів, які свідомо беруться до уваги перекладачем (напр. модальності – аподиктичності, асерторичності або проблематичності висловів тощо). Існує чимало методів отримання додаткової або попередньої інформації, які створюють умови для синфазного співіснування мовця та синхроніста під час перекладу, а результатом повинен стати т. з. “когерентний” переклад.

Наукове дослідження даної проблематики почалося з 60-років ХХ сторіччя, паралельно з народженням соціолінгвістики. Що саме відбувається всередині свідомості перекладача під час перекодування текстів, коли синхроніст існує в умовах одночасної дії двох різних стратегій формування думки, причому – в умовах опосередкованої особистої мотивації та роботи, що нагадує переробку “давальницької сировини”.

Ще в 1935 році Блонський (П. П. Блонский. Память и мышление. М.-Л. ОГИЗ 1935 г.) встановив, що завдання, які вирішує перекладач, не вичерпується лише слуханням та віщанням (хоч би й одночасним). Фактично здійснюється репродукція цілісного образу, який складається з суми репродукованих окремих елементів всієї містерії спілкування – акту мовлення, вокалізмів, неартикульованих звуків, міміки, контекстуальних параметрів тощо. Тобто, слухання - не пасивний процес, воно примушує слухача “програти” почуте власними засобами всередині власної свідомості. Під час синхронного перекладу це фактично може призводити до примусового виконання чотириразового обсягу роботи. (Pоботу в цьому напрямку продовжили Галле та Стівенс в 1964 р., в роботах Соколова 1968 р.,Брюса1956 р. та Міллера 1973 р додатково досліджено механізми, дія яких визначає фактичний результат перекладу, переважно - синхронного.)

За браком місця тут лише згадаю, що цікаві відповіді на деякі
питання теорії та практики перекладу містить теорія розпізнавання образів.
(Perception et reconnaissance des formes par Alain For 1985).
(Ален Фор. Сприйняття та розпізнавання образів, М. Машинобудування 1989 р.,
272 стор.).
[В роботі А.Фора подається математичний апарат, зокрема формули Бейєса, які стосуються протиставлення апріорного та апостеріорного, тощо, і здатні в перспективі справитися з надскладними завданнями в т.ч. й в галузі машинного перекладу]
Висококваліфікований перекладач, який, як правило, має багаторічну практику, миттєво і не замислюючись виконує цілу низку т.з.”перемикань”, коли здійснює вибір в системі діатез.
(Частина матеріалів взято з книги Кінґи Клауді «Теорія та практика перекладу», Будапешт 1994 р. [Klaudy Kinga “A fordнtбs elmйlete йs gyakorlata”, Bp. 1994])
Коротко розглянемо їх основні види:
Обов’язкові та факультативні складові вибору варіантів в процесі перемикання (проблеми визначення).
Автоматичні та неавтоматичні види перемикання.
Класифікація за рівнем, яку зачіпає операція.
Класифікація за характером та причиною операції:
лексичне, граматичне, і, можливо, стилістичне або прагматичне перемикання.
До лексичних перемикань належать такі дії:
1) диференціація та конкретизація,
2) генералізація,
3) розширення значеннєвого поля,
4) антонімний переклад,
5) повне перетворення,
6) компенсація.
(Посилання [К.К., стор. 100] на праці Ердеї 1979, Рекер 1974, Гелтаї 1983)
Граматичні перемикання, як правило, поділяють на чотири головні групи:
1) заміни,
2) зміни розташування (позиції),
3) вставки,
4) пропуски.
Приклад деталізації за І. Васєвою (Теорія та практика перекладу. Софія 1980 р., переклад з К.К., стор. 100-101):

1. Граматичні заміни

1.1. Зміна перекладачем форми слів
1.1.1. Зміна в сфері категорії часу (напр. заміна теперішнього часу минулим часом, складного минулого – простим, тощо)
1.1.2. Зміна особи та числа дієслова
1.1.3. Зміна способу дієслова
1.1.4. Заміна аспекту дієслова (за ознакою доконаності/недоконаності [перфективності/імперфективності] дієсл.)
1.1.5. Заміна активного стану дієслова пасивним
1.2. Заміна морфологічної категорії слів
1.2.1. Заміна іменника займенником і навпаки
1.2.2. Заміна іменника дієсловом
1.2.3. Заміна іменника прикметником і навпаки
1.2.4. Заміна прикметникового присудка іменником
1.2.5. Заміна дієслова іменником, прислівником, тощо.
1.3. Зміна ролей, виконуваних частинами мови всередині
речення (напр. заміна підмета додатком, заміна додатку обставиною, тощо)
1.4. Заміна слова словосполученням
1.5. Заміна безособового речення особовим
1.6. Заміна простого речення складним
1.7. Зміна меж речення

2. Граматичні перестановки

2.1. Зміна позиції дієслова всередині речення
2.2. Зміна взаємного розташування в реченні присудка та підмета
2.3. Зміна розташування частин складного присудка
2.4. Зміна позицій всередині речення додатку, обставини та
означень

3. Інтерполяції (вставки)

3.1. Інтерполяція артиклів
3.2. Інтерполяція означення-власника
3.3. Інтерполяція дієслівного присудка
3.4. Інтерполяція десемантизованого слова “людина”

4. Граматичні пропуски

4.1. Пропуск особового займенника у функції підмета
4.2. Пропуск вказівних займенників
4.3. Пропуск редундантних (зайвих) елементів вихідного тексту
4.4. Пропуск зайвих виділень та підкреслень
4.5. Компактизація (спресовування) тексту з урахуванням
рівня інформованості читачів

Наведений перелік є одним з найдетальніших і охоплює переважну більшість виконуваних в процесі перекладу дій даної категорії. При синхронному перекладі окремі види такої роботи виконати неможливо через брак закінченого уявлення про достатній за розмірами цілісний фрагмент тексту. Письмовий же переклад дає можливість уникнути лінійного перекладу, тоді як синхронний переклад у більшості випадків не може його повністю позбутися.

(К.К. наводить такий приклад: Новела Грема Гріна “The Innocent” починається речення
It was a mistake to take Lola here.

Через те, що йдеться саме про перше речення, кількість контекстуальних аспектів зведено до мінімуму, а здійснювані перекладачем “пертурбації” стають більш доступними для кількісного та якісного аналізу.
В угорському перекладі, виконаному Ґабріелою Прекоп, отримано такий результат:

Hiba volt, hogy magammal vittem Lolбt.

При цьому можна простежити виконання 12 дій з вищенаведеного переліку.
Крім цього, здійснюється вибір з 30 логічно довершених варіантів, в яких присутні всі елементи, з яких складається оригінал. Обрано як кінцевий варіант речення, яке за кожною складовою зберігає максимально близьку до оригіналу кількість інформації.)

Значно впливає на результат перекладу й правильне орієнтування в сфері типології текстів за приналежністю останніх до категорій,
систематизований перелік яких міститься в роботі «Научно-технический перевод как особый вид деятельности» Ю. В. Ваннікова (М. Наука 1987 р.).

Механізми “керованої” перцепції для живого перекладу є тим ресурсом, можливості якого не завжди усвідомлюються навіть професіоналами синхронного перекладу. Експрес-аналіз тексту, що виконується перекладачем в масштабі реального часу можна покращити за рахунок застосування у перекладознавстві досягнень класичної текстології. Відома американська праця 1969 року “Теорія та практика перекладу” (Nida, E. A. - Taber Ch. R. 1969 “The Theory and Practice of Translation”), зокрема, формулює перелік загальних, універсальних особливостей будь-якого тексту, слід лише зауважити, що кожна мова користується власними конкретними засобами в межах явищ, які належать до окремих пунктів переліку.
Отже, пропонується такий перелік завдань, для вирішення яких будь-якій мові потрібні відповідні засоби:
1. для позначення початку та кінця тексту
2. для позначення внутрішніх переходів
3. для позначення часових відносин
4. для позначення просторових відносин
5. для позначення логічних відносин
6. для позначення референтних відносин
7. для позначення виділення суті, смислового та логічного наголосу
8. для позначення участі та позиції автора

При спробі лінійного перекладу (у випадку некваліфікованого перекладу), як правило, має місце хибна перцепція, яка спотворює кореляцію між тими ж самими пунктами обох мов, а результат буває відносно адекватним лише у випадку, коли йдеться про переклад гранично спрощеного тексту. Певною мірою саме гіпертрофована здатність до точно спрямованої аналітичної та синтетичної перцепції і є необхідною ознакою віртуоза синхронного перекладу. На доданок слід зазначити, що адекватне сприйняття фахівцем тексту можливе за умови вірного налаштування всього професійного апарату до його особливостей (Наприклад, визначення (іноді ще до повного ознайомлення з матеріалом) категорії, до якої належить текст. Тут можна згадати систематику Ваннікова, поданої ним в своїх нарисах 1987 року, в якій він визначає 12 ознак, за якими слід характеризувати науково-технічні тексти для надання перекладачеві корисних інструкцій. Відповідно, всі наведені в даній праці 55 типів текстів поділено на 12 груп, що допомагає швидко визначитися з підходами та інструментами перекладу.
Крім того, перцепція залежить і від тяжіння перекладача, напр., до денотативної або іншої моделі, адже кожна з моделей передбачає свою особливу методику виконання реального перекладу.
Нажаль, багато з фундаментальних робіт з теорії перекладу та перекладознавства ще не з’явилися українською мовою, хоча практика підказує, що кращі професійні здобутки з’являються на тлі постійної праці за фахом та обміну інформацією та досвідом як всередині країни, так і за її межами.