Аргументація передачі іншомовних власних назв /імен і прізвищ/ в українському перекладі книги...

Позаяк правила передачі іншомовних власних назв /зокрема, імен і прізвищ/ наразі остаточно не внормована ані в чинному правописі української мови, ані у проекті нового правопису, виникає необхідність користуватися вже існуючими авторитетними аналогами /слід зазначити що й ці аналоги не є остаточними для керування до дії/. Проте деякі раціональні позиції з чинного правопису, як і з проекту нової його редакції, слід брати до уваги. Із найновіших видань-аналогів особливо слід рахуватися із "Енциклопедією постмодернізму" /видавництво "Основи", 2003/, - хоча й там не все до кінця опрацьовано. Із періодичних видань найпослідовніше дотримується відповідних нових норм часопис "Критика", та також частково часописи "Сучасність" та "Ї" /хоча й вони не без гріха, бо не завжди витримують коректуру, не кажучи вже про "наукове" редагування/. Цікавими й варіабільно аргументованими видаються матеріали Перекладацької майстерні /зокрема, проект "Енциклопедія літературознавства"/, проте й вони аж ніяк не є остаточними. Враховуючи все вищесказане, зосередимося лише на найосновніших принципових моментах і прикладах /не залучаючи само собою зрозумілі/. Отже, наразі варто виділити п’ять основних блоків.

1. Спрощення подвоєних приголосних. Якщо автори книги є авторами американськими, то в першу чергу слід рахуватися із "американською" вимовою англійської мови, що підтверджується і виданнями "Основ", і "Критикою". Тому подвоєні приголосні послідовно скорочуються до одного приголосного. Напр., Алісон, Коб, Маршал тощо. Зрештою, це найкраще відповідає й українській вимові. У деяких "європейських" іменах та прізвищах традиційно зберігається передача подвоєних приголосних, проте в даній книзі таких немає.

2. Передача твердого і м’якого л. Майже у всіх випадках л вживається як твердий приголосний, без м’якого знака /Ь/: незалежно від позиції. Коли ж л стоїть у кінці слова /Даль, Левінталь, Токвіль/, тоді /ь/ знак м’якшення ставиться; проте це не стосується кінцевого подвоєнного л, яке лише спрощується, але не пом'якшується /Ласвел, Маршал/. Виняток становить лише прізвище Льові, в якому л пом’якшуються на початку слова /при цьому аргументація може бути радше інтуїтивною — по-іншому "язик не повертається" сказати-вимовити, — хоча й це може бути під знаком питання/.

3. Правило "дев’ятки": написання и, а не і після літер Д, Т, З, Ч, Ц С, Ш, Ж, Р, — проте до цього правила є уточнення — це радже правило "десятки", адже як бути із укр. звуком /дж/? — без огляду на те, що він не має своєї "власної" літери, а передається диграфом. Приклади: /слід одразу зазначити, що послідовним це правило є для загальних назв, але не зовсім послідовним для власних назв/: Джерсик, Медисон Ричардсон. — /Примітка: за аналогією до Джерсик передаються прізвища Ґулик, Урвик — з аналогічними суфіксами-заківченнями/. Але буде Ентоні Вудівіс, як і Вуді Ален.

4. Задньоязиковий зімкнений приголосний g послідовно передається лише як ґ , натомість гортанний щілинний h — лише як г.

5. Американізоване слов'янське закінчення -скі варто передавати саме так, а не -ські чи -ський: Віленскі, Вілдавскі, Осовскі.

Кандидат філологічних наук,

науковий співробітник Львівського відділення

Інституту літератури Т.Г.Шевченка НАН України

Лучук Іван

Редакція видавництва "Кальварія"