Paul Connerton,
How Societies Remember

19 червня 2004 року "Лабораторія" зібрала учасників для обговорення перекладу книжки Пола Конертона "Як суспільства пам`ятають" (How Societies Remember). Цю цікаву працю, що межує між різними жанрами і дисциплінами – від історії пам`яті, філософії історії до культурної антропології – перекладає Світлана Шліпченко; переклад оприлюднить київське видавництво "Ніка-Центр", у межах традиційної для цього видавництва серії "Зміна парадигми". Отож, окрім Світлани Шліпченко в семінарі взяли участь директор видавництва "Ніка-Центр" Володимир Самойленко, головний редактор Оксана Гашенко та літературний редактор Олена Попова.

До історичного складника експертної ради ввійшли історики Тетяна Балабушевич, Георгій Касьянов та Олексій Толочко. На символічній межі між істориками та мовниками працювала філолог Віра Агеєва; на стилістичні та літературні питання перекладу звертали увагу Орися Демська-Кульчицька та Лариса Масенко.

Загалом експерти привітно прийняли переклад, наголосивши на його і мовній, і концептуальній кваліфікованості. Посутніх пропозицій було загалом не так багато; здебільшого експерти зупинялися на конкретних і суперечливих питаннях, які, втім, рідко впливали на загальну картину. Сама перекладачка зайняла підкреслено впевнену позицію, а стратегія критиків була радше обережною, ніж наступальною.

В інтерактивній термінологічній частині, як завжди, постало найбільше цікавих питань. Стисло про деякі з них: слово practices у сполуках bodily practices, incorporating practices, inscribing practices вирішили передавати буквально як "практики" (а не, приміром, як "техніки"), зважаючи на приховані в цих сполуках акценти на прагматичному та праксеологічному поворотах у сучасних гуманітарних дослідженнях. Відповідно, bodily practices стали "практиками тіла", а techniques of the body – "техніками тіла".

Схожі питання поставали навколо перекладу поняття conventions (у сенсі усталених чи квазі-домовлених моделей поводження, мислення, реагування, вдягання тощо): чи варто залишати скальковане слово "конвенції", а чи ліпше звернутися до питоміших слів "правила" чи "звичаї"? Домовилися, що для "правил" та "звичаїв" англійська мова може надати своїх відповідників, натомість "конвенція" уже посіла своє специфічне місце серед низки цих лексем. Тому clothing conventions переклали як "конвенції щодо одягу".

Переклад сполуки ceremonial privileges хитався поміж "церемоніальними привілеями" та "церемонійними привілеями". Учасники звернули увагу на суфіксальну гнучкість, що притаманна українській мові, а докладніше на тяжіння прикметника "церемоніальний" ("церемоніяльний") до іменника "церемоніал" ("церемоніял"), і прикметника "церемонійний" до іменника "церемонія". Попри неясність розрізнення між "церемонією" та "церемоніялом", цю ситуацію, зрештою, можна тлумачити як прецедент (приміром, "символічний" – від "символіки", а "символьний" від "символу" тощо). Для ceremonial privileges запропонували, зрештою, "церемонійні привілеї".

Habit-memory (тобто пам`ять, що закріплюється у дорефексійних формах звички) ухвалили перекладати, залежно від контексту, як "пам`ять-звичка" і як "пам`ять звички". Натомість так і не розв`язали проблеми, що поставали у зв`язку із сполукою social habits: чи слід тут говорити про "суспільні звички" чи про "соціальні звички", і взагалі де межа, що розрізняє "суспільне" і "соціальне"?

Суперечки також виринули навколо поняття horizon of expectations. Три основні варіанти, що виринули, - "горизонт очікувань", "горизонт сподівань" та "горизонт експектацій" – містили мікроскопічні, але істотні відмінності один від одного. Світлана Шліпченко наголошувала, що ця сполука містить радше феноменологічний акцент, і тому адекватніше було би говорити про "горизонт очікувань". Віра Агеєва акцентувала на тім, що в українському обігу, приміром у стосунку до рецептивної естетики Яуса та Ізера дедалі більше говорять про "горизонт сподівань". Натомість Лариса Масенко посилалася на те, що у лінґвістичних колах часто вживають поняття "експектації". Зрештою, учасники все-тка, здається, схилялися радше до останнього варіанту.

Решту термінологічних рішень семінару можна знайти у словнику понять і лексем, що ми його наводимо нижче:

аки вирішили відмовитися від цього транскрибування, а в суперечці між "сподіваннями" та "очікуваннями" віддати перевагу "очікуванням". Справді, це слово точніше схоплює вказівку на коло додосвідних знань і ставлень, що формують і скеровують наш досвід предмета, події чи явища.

Чи не найгострішими стали дискусії навколо передавання імен. Корпус власних назв, що їх Конертон згадує в книжці, містить часом імена людей, чию ідентичність (чи хоча б мову, за правилами якої їх слід вимовляти, було дуже важко встановити). Багато з них Конертон згадує просто в бібліографічних посиланнях, а відтак заносить їх до іменного покажчика. Постало питання, чи слід транслітерувати (транскрибувати) імена в іменному покажчику, чи можна записувати їх латинкою. Редактори і сама перекладач