Olivier Mongin, Face au
scepticisme
20 квітня 2002 року
було проведено першу майстерню; її було присвячено перекладу з
французької мови книги Олів'є Монжена "Face au
scepticisme" (переклад здійснюється Університетським
видавництвом "Пульсари", перекладач - кандидат
філософських наук Т.С.Голіченко). Експертами на семінар були
запрошені: члени Галузевої ради -- к.філос.н. О.М.Йосипенко
(НаУКМА), к.філос.н. К.Б.Сігов (Центр Європейських Гуманітарних
Досліджень, видавництво "Дух і літера"), д.філол.н.
М.А.Собуцький (НаУКМА); члени Мовознавчої ради к.філол.н.
В.К.Житник (НаУКМА), д.філол.н. В.В.Коптілов (НаУКМА). Учасники
обговорили загальну стратегію та якість тексту перекладу
(спираючись на уривок, наданий перекладачем), Словник основних
понять книги "Face au scepticisme", переклад назви книги
та основні дилеми, що виникали у зв'язку з транслітерацією або
транскрибуванням імен (таких як Balandier, Bourdieu, Derrida,
Didi-Huberman, Virilio і т.д.). Щодо деяких термінів вдалося
досягти консенсусу, щодо інших, через їхню полісемантичність, думки
учасників дещо розійшлися.
В результаті було створено
узгоджений словник понять (у разі, коли учасники не досягали
консенсусу щодо поняття, координатори фіксували всі запропоновані
учасниками варіанти).
Ось уривки самої дискусії:
Т. Голіченко:
Щодо самої книжки, її вибір був абсолютно невипадковий, я шукала
працю панорамного ґатунку серед багатьох авторів, які присвячували
свої роботи окремим напрямкам сучасної французької філософії:
екзистенціалізму, структуралізму та феноменології, або ж серед
таких робот, які охоплюють
всю французьку філософію, скажімо, роботи Декомба, Дюфура, Доменіка
Женіко. Я вибрала цю книжку, тому що вона, на мій погляд, є
найбільш прийнятною для нинішньої української
інтелектуальної ситуації, оскільки, з одного боку, вона дає набір
інтелектуальних проблем сучасного французького суспільства,
французької філософії, але в досить широкому
контексті, на основі панорами французької соціальної й
інтелектуальної ситуації. Тобто, з одного боку, це
книжка з історії філософії, і з іншого боку, вона дає свій
контекстуальний підхід до розгляду проблем сучасної французької
філософії. Щодо жанру. Я б назвала жанр
цієї книжки – “інтелектуальна документалістика доби”. Або можна
сказати, що це аналітичне есе доби з дуже широкою бібліографічною
основою. Щодо автора книжки. Олів’є Монжен є директором часопису
“Esprit”. Він є репрезентативною фігурою для сучасної французького
культурної ситуації, він також репрезентує ту основну проблему, яку
ставить книжка: з одного боку, він – інтелектуал (автор книги з
творчості Рікера), і з іншого боку, він – журналіст. Таким чином,
сама постать автора уособлює проблему, яку порушено у книжці, а
саме – проблему типології інтелектуалів. Сучасна французька
культурна ситуація відзначається поліваріантністю репрезентацій
французьких інтелектуалів. Олів’є Монжен є автором шістьох книжок,
його 7-ма книжка на підході. Ось, власне, наша книжка Олів’є
Монжена, невеличка на вигляд, 150 сторінок по 1800 знаків. Це її
друге видання, або ж кишенькове видання в видавництві “Ашет”,
вперше її було опубліковано у видавництві “Декуверт”. Ми вели
переговори з видавництвом “Декуверт”, а потім через посередництво
“Галімар” мали можливість переговорити з видавництвом “Ашер”, що
дало нам можливість вмістити в наше видання невеличке доповнення,
яке стосується 1994-98 років. Спочаткув в книзі йшлося про 76-84
роки, а тепер в нас є можливість продовжити її до 1998 року. До
того ж, ми спробуємо взяти невеличке інтерв’ю у автора, для того,
аби він висловив свою думку і про останні 3 роки. І отже, ми
матимемо, сподіваюсь, найповніше видання цієї книжки. Щодо
хронології книги. Вона розпочинається 1976-м роком, через 5 років
народжується ера Мітерана, починається лівий поворот в політичній
ситуації Франції, через чотири роки загинув Ролан Барт -- це кінець
доби структуралізму, це та епоха, яку Олів’є Можен, за Вебером,
визначає як “доба невидимих ідеологій”. І одна з основних тем, яку
в цьому контексті розглядає Монжен, - існування й місце
інтелектуала в ситуації цієї невизначеності, у якій, до певної
міри, живе Франція й сьогодні. Ера лівих і ера правих дещо минула,
і невизначеність складає проблему ідентичності для французьких
інтелектуалів. Олів’є Можен типологізує інтелектуалів у такий
спосіб: перший тип – це інтелектуали-ерудити, або
інтелектуали-вчені; другий тип – це інтелектуали, яких він називає
“intellectuel ideologue, intellectuel sacrificiel”; далі він
говорить про медіатичних інтелектуалів (intellectuel mediatique),
до кола яких він певною мірою і сам належить; і існує сучасний тип
інтелектуала, який живе в добу невизначеності, -- критичний
інтелектуал, інтелектуал демократичної доби. Постать інтелектуала
так чи інакше є центральною в цій книжці, і розглядається вона на
тлі дуже різноманітних проблем. Щодо стратегій перекладу.
Перекладаючи, я тримала в голові образ, підказаний самим автором і
книжкою. Це – образ часопису “Esprit”, кожний номер якого
присвячено різній тематиці, і в книжці наш автор також в кожному
параграфі бере нову проблему – це, певною мірою, есе. Кожного разу,
яку би проблему автор не брав, чи то проблема ідентичності, чи
проблема постколоніалізму, або проблема культурної політики, чи
сучасної французької історіографії, кожного разу це -- все ж таки
новий voсabulaire. І тому тут у пригоді стають численні примітки
автора, якими рясніє книжка, на кожній сторінці дуже велика
бібліографія. Це складає діалогічність між самим текстом і
примітками. І, відтак, моя робота до певної міри полегшується.
|
Face au
scepticisme
|
- Обличчям до скептицизму (Сігов)
- Віч-на-віч зі скептицизмом (Сігов)
- Перед лицем скептицизму (Голіченко) |
К. Сігов.
“Face au scepticisme” – це не зовсім “перед лицем скептицизму”. Тут
ідеться, радше, про "обличчя" того, хто реагує на
скептицизм. У цьому французькому вислові важлива збалансованість
першого і другого компонентів (тут є баланс між "face au"
та "scepticisme"): “face au” – це по-французьки дуже
енергійно, а якщо ми замість цього збалансованого вислову даємо
українською “перед лицем скептицизму”, скептицизмові надається ще
більше ваги.
|
L’histoire
immediate
|
-безпосередня історія, неопосередкована історія
(Голіченко)
-"історія сьогодення", "жива історія"
(Йосипенко)
|
О. Йосипенко:
L’histoire contemporaine швидше апелює до якоїсь соціокультурної
моделі часу, у цьому понятті йдеться, власне, про сучасність. Ми
знаємо, що цей термін віднайшли в Новий Час для того, щоб
відмежуватися від попередньої доби. Тобто, це певні події, які
колись мали місце, але продовжують на нас впливати і зараз: події
1968-го року, післявоєнний період тощо. А поняття l’histoire
immйdiate, яку Тетяна Голіченко перекладає як “безпосередня
історія”, мені здається, ліпше перекласти як "історія
сьогодення" – вона апелює до календарного часу, тобто до
фізичної моделі часу, до того, що є зараз. Це жива історія –
скажімо, дискусія, або новини, які були тільки вчора, але які ми
сьогодні обговорюємо: вони вже трапилися, вже стали історією, але
все ще є актуальними. І термін immйdiate вловлює неможливість
проведення чітких кордонів.
Т.
Голіченко.
Справді, такий варіант також можливий,
однак Олів’є Монжен застосовує поняття l’histoire immйdiate і до
подій, які відбувалися колись. Тобто, це не тільки сьогодення. Для
Монжена важлива, радше, тема опосередкування. І тому l’histoire
immйdiate ліпше перекладати як «безпосередня історія»
|
l’Etat-providence
|
- держава-покровителька (Йосипенко)
- провіденціалістська держава (Голіченко)
- держава-заступниця, держава-захисниця (Житник)
|
Т.
Голіченко.
Концепція l'etat-providence вперше набула юридичних та
політичних відтінків після великої кризи в Америці 1930-х років,
коли стало зрозуміло, що держава має підтримувати громадян, і що
буржуазна система не запобігає соціальним виключенням. Тобто
йдеться про державу, яка підтримує громадян – для нас цей концепт
до певної міри чужий, тому і його переклад, і його тлумачення
важливе не тільки з огляду на перекладацьку діяльність, але й з
суто соціальної точки зору. Адже ми не належимо до тих країн, у
яких запроваджено економічну концепцію держави-провидіння, що
допомагає громадянам. Цей термін треба просувати і в український
соціальний та політичний дискурс. І наше завдання зробити так, щоб
він став зрозумілим.
О.
Йосипенко.
Я би переклала цей термін як
"держава-покровителька". Адже покровительство, опікування
– це і є переносне значення слова provіdence.
Т.
Голіченко.
Слід, утім, зауважити, що цей термін має
релігійні – католицькі та протестантські – коріння. Крім того, у
варіанті "держава-провидіння" міститься момент
передбачення, тому що державна система страхування, наприклад, – це
своєрідне передбачення можливих ризиків.
|
Clerc
|
- тут : інтелектуал, що служить |
|
Nouvelle
clericature
|
- "нові знавці " (Коптілов)
- “новий тип ученості", "нова ученість"
(Голіченко)
|
Т.
Голіченко.
Проблема в тому, що терміни "clerc" і
"clйricature" мають церковні джерела, вони, так би
мовити, принципово церковні; але якщо французькою мовою в різних
контекстах та в різних значення вживатиметься “сlerс”, то
український переклад потребуватиме різних варіантів, що
залежатимуть від контексту. Іноді це буде просто
"вчений", просто дослідник, іноді, коли йдеться про
культурну політику, про місце, яке в ній посідають інтелектуали,
можна вжити “білі комірці”, а іноді треба перекладати просто
"клірики" – можливо, ставлячи це слово в лапки.
О.
Йосипенко.
Справді, термін багатозначний, але мені
здається, ми мусимо знайти якесь спільне підґрунтя для цих значень,
і спробувати дати цьому поняттю визначення. “Clerc” – це передусім
інтелектуал, що служить. І тому “clerc idйologue” – це
служитель-ідеолог, “clerc-sacrificiel” – церковний служитель;
іншими словами, це інтелектуал, що служить або науці, або державі.
І далі ідентифікація вже йде залежно від контексту.
М.
Собуцький.
Я навіть не знаю, чи обов’язково
"clercs" мають служити, бо середньовічний клірик,
незалежно від того, чи він служить, чи ні, був кліриком, тому що
отримав освіту в клерикальній системі. Іноді, мені здається,
непогано звучить слово "вчені". А про клерків тут взагалі
навряд чи йдеться.
К. Сігов.
У
понятті "nouvelle clйricature" єдиний шанс зберегти
багатозначність – передати його буквально. В українській мові є
слова "клієнтура", "карикатура", і тому можна
вжити “нова клерикатура”. Адже це поняття – певний жарт, тут є
критичне забарвлення, іронія, і Монжен на них грає, адже мається на
увазі, що клірики і клерки не виконують власної ролі. Якщо
необхідно вживати цей термін, обов’язково має бути примітка, яка
визначає цей контекст.
Т.
Голіченко.
Я хотіла ще звернути увагу на те, що у
Монжена “clerc” часто стосується того, хто служить мас-медіа. Він
говорить про “l'intelectuel idйologue” і “clerc idйologue” –
ідеться про тих, хто служили ідеї. І час яких пройшов. На їхнє
місце прийшли інші, які служать мас-медіа.
В.
Коптілов.
А що як "la nouvelle clйricature"
перекласти як “нові знавці” - в лапках?
К.
Сігов.
Мені здається ця пропозиція краща, тому що в
цьому виразі є певна іронія; крім того, цей переклад гарний та
влучний.
|
l`intellectuel
sacrificiel
l`intellectuel mediatique
|
- жертовний інтелектуал
- медійний інтелектуал |
Т.
Голіченко.
Тут ідеться про анґажованих інтелектуалів.
В українській мові поняття "анґажованість", як і
"кон’юнктурність", має дещо неґативний відтінок. Чого не
можна сказати про французьку. Навпаки, анґажований інтелектуал – це
людина, яка бере участь у суспільному житті.
О.
Йосипенко.
Цілком погоджуюся, але хочу сказати ось
що: французькій мові притаманне часте вживання прикметників, і
іноді в перекладі цього не обов’язково дотримуватися. Наприклад,
коли йдеться про “йlite mйdiatique, classe mйdiatique” – можливо,
ліпше "медіа-клас", "медіа-еліта". Якщо ж
все-таки вживати прикметник, то краще "медійний"
інтелектуал.
В.
Коптілов.
Щодо слова "жертовний", то мені
здається, що його можна адресувати тільки до речей. Не можна
сказати “жертовна людина”… жертовний може бути вогонь, чаша.
|
Moeurs
democratique
|
- демократичні звичаї (Йосипенко)
- демократичні навички (Голіченко) |
Т.
Голіченко.
Це доволі складний термін; тут йдеться про демократичні звички,
позиції, тип поведінки, тобто про все, що пов’язане з
демократичними нормами, їхньою репрезентацією, їхньою реалізацією.
Цей термін часто застосовується. Монжен, зокрема, багато акцентує
увагу на тому, що ці звички, ці навички приходять у суперечність
або між собою, або з цінностями попередніх епох.
О.
Йосипенко.
Я б переклала цей термін як
"демократичні звичаї". Тому що звичка – це надбання
окремої людини, а звичаї – це надбання людської спільноти.
К.
Сігов.
Справді, хоча "демократичні навички"
– також влучний термін.
|
Lieux de memoire
|
- місця пам’яті
- пам’ятні місця (Коптілов)
|
Т.
Голіченко.
"Пам’ятні місця", мені здається, все-таки зберігають
фізичну прив’язку. Ідеться, радше про інституції пам’яті, про те,
де ця пам’ять функціонує, породжується, повертається (хоч,
звичайно, вони також мають фізичну локалізацію).
О.
Йосипенко.
Я не думаю, що треба уникати того тілесного виміру, адже все, що ми
маємо в пам’яті, колись відбувалося в якомусь місці. Цю
просторовість не можна елімінувати.
К. Сігов.
На
мою думку також, можуть бути контексти, де пасує вислів
"пам’ятні місця". Навіть якщо на першому місці ми ставимо
слово "пам’ятні", воно також уможливлює певну дистанції
щодо надто топологічної буквальності. Французьке “lieu"
[місце] ширше, ніж українське “місце”. У наших звичках пам’ятні
місця пов’язані з певною пам’ятною подією, натомість, у
французькому понятті йдеться, радше, про місця повсякденності, які
не пов’язані ані з трагедією, ані зі святом. Наше спілкування в
університеті теж може бути пам’ятним місцем…
М.
Собуцький.
У зв’язку з цим висловом постає також
питання: що до чого є означенням. Наскільки я розумію, тут місця –
це суб’єкти пам’яті, а не її об’єкти (на кшталт меморіальних місць
пам’яті, де можна провести екскурсію абощо).
Т.
Голіченко.
Варто звернути увагу, що в цьому контексті
йдеться не про "пам’ять" чогось конкретного; тут ідеться
про тканину соціального існування, в якому пам’ять має місце. Тут
поняття "пам’ять" вжито і в соціологічному аспекті, який
лишається і у Марка Блока в історичних дослідженнях.
|
Cite
|
- громадська спільнота (Голіченко)
- громадянство (Собуцький)
- град, громада (Сігов)
- Спільнота (Сігов)
- громадянська спільнота (Йосипенко)
|
|
Massification
|
- масифікація (Йосипенко)
- омасовнення (Коптілов)
|
|
l`exclusion
|
- соціальний остракізм, соціальне вигнання
(Голіченко)
- марґіналізація (І. Кучма)
- виключення з соціуму
|
Т.
Голіченко.
У цьому терміні йдеться про те, що певні відсотки людей є за
визначенням асоціальними. Але держава має їх підтримувати, адже
вони такі самі громадяни, як і всі. У нас люди, які виключені з
суспільства, не підтримуються державою; у французькій мові,
натомість, цей термін має свою соціальну репрезентацію, на рівні
державної політики.
О.
Йосипенко.
У французькій літературі це дуже поширена
тематика. Скажімо, М. Фуко в “Історії безумства” писав, що доба
виключає предмети, і “l’exclusion” є у нього концептуальним
терміном.
|
